Ляля або Красна Гірка

[the_rakugan]

Михайло Філіпович «Карагод (Ляльнік)» (Білорусь, 1921-22)



Напередодні Юріїва дня, 5 травня, в Україні святкували ЛЯЛЮ або КРАСНУ ГІРКУ. Як писав Олекса Воропай в книзі «Звичаї нашого народу», з цього дня починалися хороводи та ігри на горах і долинах. Вони тривали кілька тижнів, «аж поки в полі просо заросте… Тоді ми, дівчата, йдемо в поле полоти просо і про гру забуваємо».

П’ятого травня відбувалися і вибори Лялі. «Для цього хороводи звичайно збираються о третій годині по полудні на чистому лузі. Вибравши найкращу з дівчат, хоровідниці перев'язують їй шию, груди, руки й ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок із свіжих квітів. У такому вбранні садовлять дівчину на дерновій лавці, на яку ставлять також глечик з молоком, сир, масло та інший почастунок, кладуть кілька вінків із свіжої зелені; дівчата танцюють навколо Лялі і співають пісні. Коли пісні закінчаться, Ляля роздає своїм товаришкам сир, масло та все, що біля неї покладено; потім кидає їм вінки, дівчата намагаються їх схопити на льоту. Вінки ці дівчата зберігають до наступної весни», — розповідав Олекса Воропай.


В селі Забужжя на Волині Лялю (яка тут звалася Леля) вбирали зеленим листям так, щоб вона була вкрита з ніг до голови. Так убрана Леля сідала на пеньок або на спилене дерево. Поруч із нею дівчата клали почастунок: дзбанок молока, грудку масла, шматок сиру та червоні крашанки, а також вінки з свіжих квітів. Вінків мало бути стільки, скільки дівчат бере участь у грі.

Коли вже все готово, дівчата водили хороводи навколо Лелі, співаючи веснянки, де найбільше згадується про милого та про весілля. Потім вони по черзі підходили до Лелі, а та кожній клала на голову вінок і промовляла:

Будь щаслива і гожа, як сонце;
весела, як весна;
робоча, як бджола;
багата, як земля!

Кожна з дівчат, одержавши свій вінок, відколупувала крихітку масла, сиру, клала собі в рот і запивала молоком, потім брала крашанку. «Причастившись», вона вклонялася Лелі і відходила, а на її місце приходила інша, і так аж доки всі дівчата не матимуть вінок на голові. Вінки тут також зберігали до наступної весни, а те гілля чи листя, що ним була уквітчана Леля, несли до річки і пускали на воду. Якщо дівчат заставала ніч, вони розкладали вогнище і при його світлі продовжували гру.

В Україні звичаї Красної Гірки на початку XX сторіччя збереглися лише на Волині, пише Олекса Воропай. Подібні ритуали існували й в Білорусі, де свято називалося «лялєшніком» або «ляльніком». Його в середині XIX сторіччя описав П. Древлянский в книзі «Белорусские народные поверья». Дівочі ігри на ляльнік були дуже подібні до українських. Але в наші дні, наскільки мені відомо, свято вже не існує.